Мова книги «Варіації на тему Пісні Пісень» Христоса Яннараса, сучасного грецького філософа і богослова, дуже образна, а стиль написання – поетично насичений. Його голос звучить у 19 главах як завершений музичний твір, що має увертюру, свій канонічний кант, інтервали та інтерлюдії, дивертисмент і репризи, гармонійні і дисонансні акорди. Кожна глава названа відповідним музичним терміном, що збагачує звучання тексту.
Основна тема твору – кохання як єдиноможливий спосіб пізнання Бога. Автор навмисне використовує слово «кохання», щоб показати, як взаємини між закоханими людьми наближують їх до найвищої сутності, як вони перетворюються на Любов. На сторінках книги проростає Ерос як спільне поле, де перетинаються теорія пізнання і онтологія, як транцедентуюча сила Любові, що з’являється у кожному невловимо тонкому моменті зустрічі з Іншим.
Таке кохання не висловлюється мовою, тільки таке кохання може дарувати впевненість у тому, що неможна довести. Воно позалогічне і тому позаописове. Воно має єдиносущну природу: не виокремлює і не протиставляє душу і тіло. Адже всі найкращі і найсвітліші порухи до розвитку завжди приписувалися душі, а тіло було навіки заковане у кайдани низького і грішного. Яннарас «крізь» слово провадить ідею гармонічного нероздільного існування душі і тіла у потоці справжнього кохання, яке утворює зовсім нові – безпосередні – горизонтальні і вертикальні зв’язки, яке змінює сам спосіб мислення і саму систему координат. Він говорить: «Святим ми називаємо того, хто безтямно залюблений у кожне творіння Іменного Бога… хто не має ніякого зв’язку з біо-логією релігії, з логічною певністю, із закутістю доброчесності» (65).
Кохання розквітає у чистій взаємності, у прийнятті себе самого як Іншого. «Коли наша самосвідомість, або «душа», проявляє і засвідчує себе у коханні, тоді воно існує лише як зв’язок» (27). Кохання дає поштовх до розвитку індивідуальної самодостатності, здатної до саможертовності. Двигуном є прагнення життя існувати у всій повноті зв’язку спілкування з Іншим. Знак присутності цієї повноти Яннарас називає Красою. Давногрецьке слово «краса» одного кореню з дієсловом «кликати, звати», тому саме Краса постійно закликає до бажаного життєвого співіснування, до переборення смерті.
Кохання породжує Суб’єкт як любовну подію. Це означає, що суб’єкт в індивідуалістичному визначенні чи у панцирі власного «Я» зникає і з’являється в іншій іпостасі. Особа воскресає у любовній іншості. Спосіб буття трансформується з необхідності на свободу. І це є таїнством життєдайної смерті. «Любовна оголеність – це одна лише самопожертва, на неї не зважуються, вона народжується сама» (73).
Так пише Христос Яннарас, закликаючи до піднесеного розуміння любовних взаємин людей між собою і світом. Книга є проявом життєвого одкровення автора і є прикладом подолання мовної відносності у досвіді внутрішньої впевненості в істині.
Рецензент: Анастасія Нечипоренко
