Визгин В.П. Философия Габриэля Марселя: темы и вариации. – СПб: «Міръ», 2008. – 711 с.

Уродженець Парижа Ґабріель Марсель (1889-1973) навчався філософії в Сорбоні, де під керівництвом відомого філософа та антрополога Л. Лєві-Бруля захистив диплом “Метафізичні ідеї Кольріджа по відношенню до філософії Шеллінґа” (1909). Згодом він продовжив навчання в США, де його професорами були В. Хокінг i Дж. Ройс. Незважаючи на вагомий влив їх творчості на погляди Марселя, він спромігся створити оригінальну філософську систему і став першим французьким філософом-екзистеціалістом.

Книга Віктора Павловича Візгіна, провідного наукового співробітника Інституту філософії РАН, – плід його багаторічної рефлексії над творчістю французького філософа, уважного вчитування в тексти Марселя та майстерного їх перекладу. В певному сенсі в особі французького екзистенціаліста Візгін знаходить духовного побратима. Зокрема, їх єднає, як пише сам автор, несприйняття “духа абстракції” і “співвіднесення філософського пошуку радше з елліністично-християнською спадщиною європейської культури, ніж з проблемами новітньої європейської науки”. Читач також матиме нагоду познайомитися з інтелектуальним середовищем французького екзистенціаліста, з якого виростали його філософські ідеї. Автор згадує доволі широке коло мислителів від Платона до Бахтіна.

В центрі філософських інтересів Марселя – індивід, на долю якого випало пережити щось особливе, чого не здатна зазнати будь-яка інша людина. Богопізнання, яке відбувається саме зараз, а не в минулих віках, конкретна людина, думки про безглуздя сьогодення і боротьба зі своєю обмеженістю – ось вихідні точки злету до надії, радості і Бога. Не час для суму і розпачу, думкам про смерть і злидні, коли охоплює радість від очікуваної зустрічі з Богом. Велике “Я” творять віра, надія та любов. Так людина переростає межі свого буття назустріч містичному єднанню з Богом. Пишучи про поезію Рільке, мислитель наголошує, що, за словами поета, “Бог – це напрямок, який дається любові”. Напрямок – але не об’єкт” (Homo viator, пер. В. Шовкуна, c. 247).

У Марселя зустрічається чітке розрізнення між науковою і метафізичною ціллю пошуку. Науку творять одиниці в ім’я всіх, натомість філософію можна творити, враховуючи досвід кожного для кожного окремо. Невичерпною є таємниця буття, тож можна тільки стимулювати пошук, на який наважується особа. Мислення знаходиться в “полоні” буття, яке розум не в силі пізнати. Йому не дано сповнити дію абстрагування від буття. Через дію володіння речами людина засвідчує те, як буття проявляє себе. В цій дії посідання буття практично анулюється. Предмети і життєві сцени дають змогу охоплювати буття, не перетворюючи його в посідання речами. Тож, на думку Марселя, існує тісний зв’язок між буттям і володінням.

Для Марселя людина є насамперед подорожнім на цій землі – “homo viator”. Внутрішній світ людини здатний відкриватися назустріч іншій людині. Буття вступає у діалог, співіснує з іншим буттям і творить досвідну сцену стосунків між Я і Ти. Говорити про глузд життя означає завжди говорити про “моє” життя.

Людина мандрів покликана жити надією на пристанок. Вона покладається на свою інтуїцію і шукає Того, хто її створив для Себе. Людині дано впізнавати риси Бога, коли Він проходить попри неї, визнавати Бога у молитві і поклонінні. Тож філософ покликаний вести мову про Бога і звертатися до Нього. Натомість Бог завжди зберігає мовчанку.

Книга В. П. Візгіна про філософський шлях Ґабріеля Марселя – добрий порадник сучаснику, як не розчинитись у вирі стрімкого сьогодення, а брати участь в конкретному сучасному духовному житті.

Рецензент: Богдан Завідняк