Проект Ірини Горохолінської, кандидата філософських наук, «Ціннісні виклики постсекулярності. Quo Vadis?»

Ірина Горохолінська – кандидат філософських наук, доцент кафедри культурології, релігієзнавства та теології Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича після місяця перебування на стажуванні програми для молодих дослідників  успішно представила проект на актуальну тематику «Ціннісні виклики постсекулярності. Quo Vadis?».

DSC_1499DSC_1509DSC_1508

Глобалізація, секуляризація, а поряд з тим і зміни в економіко-соціальному, політико-ідеологічному житті світу породжують нові ціннісні орієнтири. Відтак актуальними стають питання морального, релігійного, духовного спектру в сучасному глобалізованому світі.

Ірина Горохолінська, розкриваючи співвідношення християнської та світської етики, говорить про те, що християнську етику часто трактують як систему «норм-заборон», хоча насправді вона «повинна (цитує Патріка Нуленса) сприяти наведенню мостів між різними культурами, рисами, мовами і континентами: між стародавнім світом та сучасністю, між філософією та теологією». Дискусії довкола проблем прикладної етики, таких як: аборт, евтаназія, сурогатне материнство, етико-соціальний статус гомосексуалістів тощо хоч і є часто контраверсійними з позиції світських норм, ми не повинні забувати про принцип толерантності, закладений  в християнській ідентичності. Цей принцип власне полягає в тому, що хоч ми і не можемо толерувати сам феномен аборту чи гомосексуальної поведінки тощо, ми маємо толерувати саму людину, вражену гріхом.

Піднімаючи питання важливості закономірностей релігії та суспільства, Ірина Горохолінська згадує Канта, який «релігію в межах самого лише розуму» називав «ілюзією релігії». А  тому  молодий дослідник говорить про те, що питання, яке ознаменовує назву лекції «Quo Vadis?» є зверненим саме до християнської Церкви. « «Куди йдемо?» є не питанням, а знаком оклику після кожного заявленого виклику сучасної релігійної ситуації, де слова Петра зі сторінок роману  Сенкевича «немає вже тих овець, яких Ти наказав мені пасти, немає твоєї церкви, а тільки пустеля і скорбота» відповідають дійсності» ». «Християнська любов є основним, якщо не єдиним інструментом протидії всім викликам секулярного чи постсекулярного світу» – наголошує науковець.

Активні речники секуляризації, Пітер Бергер, Давід Мартін та Чарльз Тейлор, про яких згадує Ірина Горохолінська, окреслюють секуляризацію як новий вид духовності по різному. Для Бергера секуляризація – це зниження авторитету не релігії, а Церкви. Давід Мартін вбачає прояви секуляризації ознакою зміни свідомості модерної особи, але наголошує, що варто говорити про різні типи секуляризації, які різняться в залежності від культурного та соціально-історичного контексту. Чарльз Тейлор натомість вказує на декілька розумінь секулярності : а) секулярність як інституційна структура суспільства, де релігія зводиться до виключно приватної практики кожної конкретної особистості ; б) секулярність як занепад релігійних переконань й активності церковних практик, коли релігійність обмежується особистою вірою,  яка не має жодного зовнішньо-обрядового чи культового підтвердження; і що обидва ці прояви секуляризації  є похідними від третього, глибшого – зміни становища віри чи релігійності в суспільстві.

З усього вищенаписаного можемо зробити наступний висновок: аби сучасна особистість не обрала вектор секулярної духовності, Церква повинна зайняти виважену позицію щодо ставлення до викликів сучасного світу, адже «відверта підтримка «нетрадиційних» шлюбів, легалізація священослужителів-гомосексуалістів і т. д. – це шлях до секулярного розмивання ідентичності релігійного середовища»- як наголошує Ірина Горохолінська. Молодий науковець закликає максимально оптимально використовувати гуманістичний потенціал релігій у справі соціально значущої активності: вдосконалення міжлюдської взаємодії в громадянському спілкуванні, культивуванні сімейних цінностей, збереженні зв’язку з культурною спадщиною народу і цивилізації, впровадження  в життя людяності, чуйності та толерантності, і, що важливо, власне готовності до міжцерковного діалогу, що «є основним критерієм розуміння Церквою важливості консолідації сил на шляху збереження християнської ідентичності українців», – як зазначає дослідник. Важливо є також, – додає Ірина Горохолінська, – «зберегти місію богословського знання, але з чітко окресленою візією нової стратегії розвитку, яка б дала можливість безболісно оновити не тільки освіту в Україні, але й українське суспільство та українську Церкву задля кращого майбутнього нашої держави». Маємо завжди пам’ятати про існування певних усталених критеріїв моралі, таких як «золоте правило моральності», категоричний імператив Канта» чи «заповіді любові Христа», які вкорінено здатні облаштовувати в межах кожної із альтернатив конструктивні форми моральної поведінки.