Philosophy of Religion: The Key Thinkers / Edited by Jeffrey J. Jordan. – Continuum, 2011. – 200 c.

Філософія релігії як філософська дисципліна вимагає не лише новаторства у думці, а й ретельного вивчення здобутку попередників. Зважаючи на те, що дисципліна займається такими складними питаннями, як існування Бога чи можливість обґрунтування існування зла у світі, вкрай необхідно ознайомитись з тим, як ці проблеми намагалися вирішити філософи минулого. Англомовна система освіти відома великою кількістю різноманітних довідників з різних галузей, що регулярно оновлюються, і мають першими серед свої переваг простоту та доступність викладу. Інша особливість – автори не зупиняються винятково на хронологічному викладі матеріалу, а намагаються його проаналізувати й оцінити, а тому кожна глава такої книги є дослідженням, яке може бути використане в науковій праці. Представлена робота присвячена видатним («ключовим», якщо слідувати за оригінальною назвою) мислителям, які зробили значний вклад у розвиток філософії релігії щодо її дисциплінарного оформлення. Це збірка есе колективу авторів, найвідомішим серед яких є Вільям Л. Роу (William L. Rowe).

Упорядником видання виступив професор з Університету Делавера (США) – Джефрі Дж. Джордан (Jeffrey J. Jordan). Назви глав прямо звертаються до найзначніших здобутків, відкриттів та проблем, поставлених відомими постатями. Так, наприклад, ім’я Ансельма пов’язане із славнозвісним Онтологічним аргументом, а Блеза Паскаля із так званим «парі Паскаля». Зважаючи на обмежений об’єм книги, автори не могли розраховувати на висвітлення не лише достойних, але й найбільш видатних особистостей. Які ж мислителі стали об’єктами їхньої уваги? Ансельм та Тома, Кант та Юм, а також не менш значні, але не настільки часто цитовані – Уільм Джеймс та Блез Паскаль. Ще одним важливим для філософії релігії мислителем є Вільям Палей (William Paley), майже невідомий у наших краях.

Вільям Палей – англійський християнський апологет XVIII століття (хоча його найвідоміша робота «Natural Theology» вийшла 1802 року, а через три роки він помер, тому його можна сміливо віднести до XVIII ст.), який створив аргумент годинникаря як форму аргументу від дизайну. Так сталося, що роботи Юма та Дарвіна, котрі вийшли у XIX ст., витіснили філософські здобутки Палея. У чому полягає аргумент Палея? Уявімо собі, що хтось йде по дорозі і натрапляє на камінь. Якщо задатися питанням, як сюди потрапив цей камінь, то найбільш логічною відповіддю буде те, що він лежав тут завжди. А якщо хтось, наприклад, натрапить на годинник, чому ми не можемо сказати, що він був тут завжди, як і камінь? На думку Палея, досліджуючи годинник, ми знайдемо те, що його частини, майстерно створені, різного розміру, настільки прилагоджені одна до одної і так складно з’єднані з певною ціллю, що повинен бути той, хто зробив його таким, тобто годинникар. Для Палея очевидно, що такий складний об’єкт був створений з якоюсь метою, для того, щоби щось робити. Він порівнює годинник зі складністю структури і роботи ока, що призводить до думки про те, що і в ока має бути свій творець.  Марк Уїнн (Mark Wynn) намагається показати, що аргумент Палея не втратив актуальності і сьогодні, у «постдарвінівських» читачів, адже, як здається, теорія еволюції Дарвіна пояснила походження видів, серед яких є і людина.

Єдиний з континентальних філософів, згаданих у книзі – Кант, досліджується у перспективі морального аргументу. Автор статті Пітер Бірн (Peter Byrne) зауважує, що моральний аргумент може розглядатися у двох модусах: як доказовий та недоказовий.

Кантівський доказовий аргумент наводиться у формулюванні Роберта Адамса(Robert  Adams) і має таку форму:

1. Існують моральні факти.

2. Моральні факти є об’єктивними та неприродними(non-natural).

3. Найкраще пояснення цих об’єктивних та неприродних моральних фактів забезпечує теїзм.

4. Отже, існування моральних фактів дає достатню підставу вважити теїзм істинним [p. 78].

Недоказовий аргумент, котрий можна знайти у Kritik der praktischen Vernunft (рос. Критика практического разума), можна виразити наступним чином:

1. Є раціональним і морально необхідним досягати вищого блага (досконале щастя породжується досконалими чеснотами).

2. Те, чого ми зобов’язані домогтися, має бути можливим для досягнення.

3. Досягнення вищого блага можливе тільки за умови, якщо природний порядок та причинність є частинами всеосяжного морального порядку і моральної причинності.

4. Моральний порядок і моральна причинність може вважатися можливою тільки тоді, коли ми допускаємо Бога як їхнє моральне джерело [p. 83].

Критично розглянувши обидва модуси кантівського аргументу, Бірн приходить до висновку, що люди, котрі не приймають припущення існування Творця, не знайдуть у моральному аргументі серйозного виклику. Зважаючи на те, що аргумент пов’язаний із широким колом питань щодо природі моралі, знайдуться підстави сумніватися у ньому.

Мислитель, котрого рідко можна знайти на сторінках праць з філософії релігії – психолог Вільям Джеймс, автор славнозвісної праці 1902 року The Varieties of Religious Experience (рос. «Многообразие религиозного опыта»). Книга Джеймса була присвячена тому, що називається «містичним досвідом» та його апології перед психологами і філософами з точки зору прагматизму. Річард Гейл (Richard Gale) розглядає можливість побудови аргументу на користь теїзму, базуючись на твердженнях про містичний досвід. У сучасних філософів релігії Вільяма Елстона, Вільяма Уейнрайта та Річарда Свінберна також можна знайти своєрідну аналогію, апеляцію до схожості чуттєвого та надчуттєвого досвіду, про який сповіщають містики. Якщо ми довіряємо своїм чуттєвим даним, чи не було б раціональним довіряти також і надчуттєвим, за умови їх схожості? Саме таку позицію досліджує автор статті, зауважуючи проте, що Джеймса, який не був ані натуралістом, ані атеїстом, також дуже важко назвати теїстом. На думку Джеймса, містичний досвід є свідченням на користь того, що у світі є щось надприродне, яке проте не обов’язково є Богом теїзму.

Книга виходить за межі суто навчального матеріалу, що обмежується історичним викладом проблеми, і тому може бути цікавою не тільки для студентів, але й для дослідників-науковців, що цікавляться не лише історією філософії релігії. Вдало поєднавши виклад фактичного матеріалу з критичним розглядом, автори звертаються не тільки до таких загальновідомих ключових мислителів у галузі як Ансельм, Тома чи Кант, але й до не надто популярних Джеймса та Палея. «Key Thinkers» є гідним представником низки англомовних керівництв, і рекомендується до ознайомлення широкому колу читачів.

Рецензент: Юрій Козік