Чи зникне філософія?

p_1365147974

Віктор Полетко, магістр богослов’я УКУ, University of Leuven – KU Leuven

Чи актуальна філософія для сучасного прагматичного світу? Саме це питання вже кілька десятиліть турбує кафедри філософії у більшості західних університетів. Багато хто і сьогодні свято переконаний, що філософія – мертва, оскільки, відповідно до їхньої логіки, не може більше тримати баланс між Сциллою історицизму, коли вона поглинається літературною критикою, і Харибдою натуралізму, який хай повільно, але впевнено замінить філософію науково-емпіричним знанням. Проте така ситуація далеко не нова: майже те саме вже було на початку ХХ століття, коли всупереч очікуванням, психологізм виявився неспроможним знищити істину, якою її бачила Кантіанська епістемологія. Більше того: якби не було цих жорстких нападок психологізму на філософію, ймовірно, не виникла б ні феноменологія, ані аналітична філософія. Тоді до “реанімації” філософії спричинилися Герман Лотце, Готлоб Фреге, Едмунд Гусерль, Бертран Рассел та інші, які свого часу зайняли непопулярну позицію, але в результаті прославилися на весь світ. Отже, як це часто буває, що жорсткіша критика, то краще вона сприяє відновленню і очищенню філософії. Те саме стосується і релігії, і, як не парадоксально, науки.

Через сто років історія повторилася. Нові критики знову прирікають філософію, зокрема епістемологію, на неспроможність далі бути “дзеркалом природи”. Певною мірою їм уже відповіли добре відомі в УКУ Д. фон Гільдебранд та Й. Зайферт, але ми все ще чекаємо на новий, якісний, а не кількісний, прорив філософії у глобальних масштабах, і я не беруся навіть припускати, яким він може бути і що принесе.

Існує й інша, значно банальніша вісь критики філософії, відповідно до якої остання є синонімом необґрунтованих теорій. Люди, які відстоюють таку позицію, демонструють цим глибоке незнання історії. Адже переважна більшість науково-технічних відкриттів, які, за їхніми словами, самодостатньо приносять користь і ведуть людство до прогресу, були наслідком фундаментальних перетворень на світоглядному рівні, як це сталося з механікою Ньютона і Кеплера, квантовою механікою Ейнштейна, Гейзенберга і Шредінгера тощо.

Зверніть увагу на словосполучення “прагматичний світ”. У певному сенсі таке формулювання стало можливим виключно тому, що свого часу Рорті запропонував своє “терапевтичне” визначення філософії, яка, за його словами, повинна намагатися зробити світ кращим. Більше того, сам термін “прагматизм”, якщо не помиляюся, набув свого прийнятого значення завдяки саме філософам, Ч. Пірсу і В. Джеймсу, і був введений на означення філософської течії, яка якраз не нівелювала істину як таку, хоча й суттєво її релятивізувала.

Насправді філософія ніколи не переставала бути актуальною, про що свідчать все ще існуючі філософські факультети, на яких все ще навчаються студенти, а тепер її важливість набрала особливої гостроти. Сучасний світ з його гаслом “технологія, релятивізм, скепсис” потребує відповідей на багато питань, щодо яких наука безсила. Часто сама наука і ставить такі питання. Скажімо, проблеми етичної, а відтак і законодавчої легітимації клонування, кріоніки, штучного запліднення тощо не можуть бути вирішені ні наукою, ані вотумом демократичної більшості. Вони потребують етичного аналізу, а зробити його на секулярних засасадах може лише філософія. Світовий тероризм ставить питання про роль релігії в публічній сфері, відповісти на яке повною мірою можна лише в термінах етики та політичної філософії. Таких прикладів сотні, і всі вони доводять, що філософія сьогодні не просто актуальна, а, ймовірно, більш значима, аніж коли-небудь в минулому.

Досить часто доводиться чути болючий закид, що українська філософія – це оксюморон, що такої не існує. Можливо, наша текстуальна спадщина і справді не така багата, як хотілося б. Водночас, можна припустити, що вона недостатньо відкрита для світу. Не знаю, наскільки такий проект перспективний, але, можливо, над ним пора всерйоз задуматися. Ми повинні бути реалістами: вітчизняним фахівцям через сотню причин важко буде створити конкурентоспроможне дослідження на тему, скажімо, німецького ідеалізму. Думаю, академічна філософія в Україні повинна робити ставку на пошук і ретрансляцію того, що слов’янські мислителі минулого і сучасного могли б привнести у скарбницю світової думки. А таких мислителів і концептів насправді дуже багато. Більше того, я переконаний, що на Заході такі тексти користуватимуться чималим попитом.

Водночас, перед філософією завжди, а особливо сьогодні, стоять гострі практичні питання, про які я вже згадував. У пошуках відповідей на ці питання філософія не ділиться за національною, етнічною чи якоюсь іншою ознакою. Тут потрібні спільні зусилля для пошуку істини, і українські таланти можуть себе проявити з якнайкращого боку. Найбільше надій з цього приводу має бути покладено на молодь. От тільки були би правильна мотивація і вміння працювати систематично, а успіх неодмінно прийде, адже попит на якісний філософський текст не зникне ніколи.