Арендт Х. Банальність зла. Суд над Айхманом в Єрусалимі. Пер. з англ. А. Котенко. – К.: Дух і Літера. – 2013. – 367 с.

Свого часу Ханна Арендт необачно назвала зло «банальним», описуючи безпрецедентну ситуацію в історії людства, намагаючись зрозуміти саму можливість існування таборів смерті на планеті людей. Це викликало довготривалі дискусії серед інтелектуалів усього світу, які подекуди не згасають і дотепер. Книга з однойменною назвою вийшла друком через два роки по завершенню єрусалимського судового процесу над А. Айхманом, на якому Аренд була присутня як журналіст. Задокументовані нею матеріали справи головного спеціаліста з «єврейського питання» вперше з’явилися у 1963 році як серія критичних статтей в журналі New Yorker. 1965 року книга була перевидана і доповнена післямовою. Історичні деталі та аналітичні коментарі Аренд щодо визначення суті злочинів нацистської влади та їх юридичної кваліфікації були спробою раціонального осягнення нового історичного досвіду і таємниць людського мислення.

Коли зло стає банальним? Коли воно не піддається сумніву, коли воно масово поширене, зав’язане спільною відповідальністю і верифікується як благо. Це стається в системах, в яких шкала цінностей перевертається у діаметрально протилежну, коли полюси «мінус» і «плюс» міняються місцями. Коли зло «вростає» у повсякденне життя, воно стає непомітним, і тоді вже неможливо розрізнити добро і зло. Саме так працював складний злагоджений  бюрократичний апарат нацистської влади, паразитуючи на ідеях громадянської гідності і справедливості. За словами Амоса Елона, «нацистам вдалося перевернути правовий порядок з ніг на голову, зробивши зло та ненависть підґрунтям нового «правопорядку»», а «звичайне добро стало  просто спокусою, якій більшість німців навчилися не піддаватися» (с. 15).

На думку Арендт, зло у своєму політичному аспекті виникає з нездатності думати, з неспроможності розрізняти, з нічого, і в цьому полягає його банальність. Коли інстинкти порядності не сприймаються за очевидність, зло неможливо викрити логічними умовиводами. Політична цінність людського життя, яка повинна бути гарантована громадянськими правами, свободами і безпекою, перетворюється у свою протилежність. У такому ракурсі зло, позбавлене будь-якої демонічності, набуває статусу норми, і в цьому зачаївся його жах.

Коли влада заплющує очі на злочин, вона робить його законом, відповідно будь-який виступ проти нього або критика забарвлюються негативно. Будь-яка тоталітарна держава «змушує своїх опонентів зникати в мовчазній анонімності» (с. 273). Усі рішення т. вз. «остаточного розв’язання єврейського питання» не піддавалися сумніву, адже сама політична система координат, в якій вони приймалися, була цілком відмінною від властиво людської системи мислення. Державний політичний апарат, запущений в дію Гітлером, був спрямований на стирання ознак індивідуального судження та відповідальності в людині. Кожна дія окремої людини завжди набувала смислу в рамках загального руху механізму тоталітарної влади, в умовах якої неможливо знати чи відчувати,чи чинить людина добро чи зло.

Незважаючи на своє єврейське походження, авторка зуміла абстрагуватися від емоцій, притаманних індивідам чи народам, що пережили схожий травматичний досвід. А тому не цурається ставити незручні питання: як то про причини і наслідки співучасті Єврейських рад у процесі винищення єврейського народу, підстави легітимності викрадення Айхмана та рівень об’єктивності суддів. Холодна відстороненість її аналітики, місцями підважена іронією, викликала хвилю обурень і гострої критики не лише з боку Ізраїля, але й доволі численної єврейської діаспори в Північній Америці.

Ханна Арендт намагається відкрито говорити про правовий і моральний аспекти встановлення справедливості в ситуації, коли злочини здійснювалися проти самої природи людини, проти того, що відрізняє людину від тварини або робота. Якщо історія дає урок, які висновки потрібно з нього винести кожній людині? Як це зробити? Аренд пропонує детальний портрет звинуваченого, змальовує етапи «остаточного розв’язання» з перспективи спогадів Айхмана, наводить вражаючу статистику і вкладає все це в історичний контекст. Водночас вона надзвичайно уважно ставиться до перебігу власне самої судової справи, що тривала понад півроку, і розкриває усі позиції –  звинувачення, захисту, свідчень – перед читачем і перед лицем історії.

Поява книги в українському перекладі запізнилася на п’ятдесят років, втім праця не втратила своєї актуальності. Як і в інших своїх роботах («Витоки тоталітаризму», «Становище людини», «Між минулим та майбутнім», «Люди за темних часів» та інших), в «Банальності зла» Ханна Аренд демонструє мислення  в дії. Суд над Айхманом став прецедентом для впровадження нових категорій і понять для опису складного і незбагненного феномену Людини.

Рецензент: Анастасія Нечипоренко