Аларкон Хоакин Хареньо. Религия и релятивизм во взглядах Людвига Витгенштейна / Перевод с испанского и примечания Ю. В. Василенко. –Екатеринбург: УрО РАН, 2011. – 287 с.

Книжка “Религия и релятивизм во взглядах Людвига Витгнештейна” авторства іспанського філософа Хоакіна Хареньї Аларкона поки що є єдиною російськомовною монографією, присвяченою поглядам Вітгенштайна на релігію та вітгенштайніанській філософії релігії. Звичайно, до доробку школи Суонсі (ще одна назва вітгенштайніанського фідеїзму, що походить від назви університету містечка Суонсі в Уельсі, який став оплотом цього філософського напрямку) зверталися такі російські автори, як Ю. Кімелев у роботі “Філософський теїзм” та В. К. Шохін, проте ці випадки є прикладами побіжного розгляду, в той час як книга професора Аларкона претендує на куди більш систематичний виклад. Автор книги – доктор філософії (університет Мурсії), викладає філософію у Школі мистецтв (Оріуела) і є членом Американської філософської асоціації та Австрійського товариства Людвіга Вітгенштайна.

Вчений аналізує не лише погляди Вітгенштайна на релігію, а й концепції його послідовників. Важливим є розгляд полеміки між вітгенштайнівськими фідеїстами та канадським теологом Каєм Нільсеном. Цій проблемі автор приділяє окремий, хоч і невеликий розділ. Важливим і надзвичайно цікавим є звернення Аларкона до такого питання, як кількість “форм життя”. Автор згадує про полеміку, яку підняв Н. Гарвер (N. Garver) у статтях 1990-го та 1994-го років. Нагадаємо, що Гарвер писав про те, що мовні ігри та форми життя не співвідносяться як множини. Є лише одна форма життя, в якій знаходяться люди, і в ній присутня безліч мовних ігор, є інша форма життя – тваринна. Як приклад він наводив відомі слова Вітгенштайна, що, якби лев міг говорити, ми все одно його б не зрозуміли через прірву між нашими формами життя. З цим не погоджується автор, пропонуючи розуміти незліченність мовних ігор у їх співвіднесені з великою кількістю форм життя. Саме така позиція використовується представниками школи Суонсі у їхній апології релігійної мови, яка не може бути зрозуміла людьми, що не поділяють релігійної форми життя. Ця закритість релігійного дискурсу стала однією з причин критики вітгенштайніанців Каєм Нільсеном. Аларкон вважає, що і Нільсен, і філософи Суонсі неправильно зрозуміли Вітгенштайна, і намагається встановити свій, більш помірний шлях розуміння позиції австрійського філософа щодо релігії.

Для оцінки даної книжки необхідно звернути особливу увагу на роботу перекладача, яка подекуди не тільки викликає подив, а й суттєво заважає сприйняттю матеріалу. У передмові Ю. Василенко пояснює деякі мотиви його специфіки тлумачення тексту, які, до речі, у нас не викликають ніяких питань, як-то, наприклад, рішення послуговуватися наявними перекладами німецькомовних робіт Вітгенштайна російською мовою чи передавати “Sprechspiel” як “гра мови” (“игра языка”), як це робить сам автор підкреслюючи курсивом значення саме такого прочитання терміну, який зазвичай перекладається як “мовна гра”. Проте дивує рішення перекладача посилатися на іспанські версії інших джерел, доступних російською мовою, як от книга Вільяма Джеймса “Многообразие религиозного опыта”. Зазначимо, що посилання на цитату з зазначеного джерела з вказанням сторінки іспанського видання не робить ніякою користі російському читачеві, адже він не може її ані перевірити, ані звернутися до контексту. Також у посиланнях Ю. Василенко часто-густо вказує саме іспаномовні видання робіт Вітгенштайна, і тим з нас, хто добре знайомий з назвами німецьких та англійських оригіналів, доводиться лише здогадуватися, про які саме праці йдеться.

Проте такі значні, але формальні недоліки не вичерпують проблемність перекладу.

Якщо звернутися до тексту, то результат роботи перекладача може навіть призвести до сумніву у його компетенції. Наприклад: “Догма римской церкви говорит, что существование Бога может быть доказано природными резонами”[с. 66]. Джерело – O`Connor Drury M. Conversaciones con Wittgenstein// Rhees R. (comp.) Recuerdos de Wittgenstein. Mexico, 1989, P. 184. Зрозуміло, що переклад зроблено з іспанського перекладу англомовного джерела, але словосполучення “природные резоны” викликає багато питаннь. Звичайно, бувають моменти, коли введення латинізму є виправдним. Проте переклад англійського “reason”, тим більше у зрозумілому словосполученні “natural reason”, який має конкретну семантичну наповненість, “природним резоном” є дуже дивним. На жаль, автор рецензії не знайомий зі специфікою іспанської мови, тому встановити причини таких казусів, чи є вони результатом свідомого калькування іспанських термінів з певною ціллю, чи просто ляпами перекладача, ми не можемо. Проте знаходимо приклади перекладу з англійської, які також є далекими від довершеності: “В этом, по нашему мнению, может заключаться и смысл столь двусмысленного утверждения Витгенштейна: “Почему форма жизни не должна кульминировать в заявлении веры в Страшный Суд” (c. 244). І посилання на оригінал – Wittgenstein L. Lectures on Religious Belief…, P. 56. Англійською фраза звучить так: “Why shouldn’t one form of life culminate in an utterance of belief in a Last Judgement?” Передати слово “culminate” простою калькою є невдалим варіантом, зважаючи на наявність інших більш відповідних варіантів перекладу.

Оскільки проблематика вітгенштайніанської філософії релігії належить до царини аналітичної філософії релігії, де необхідною нормою є вимога до філософів бути ясними, сприйняття матеріалу суттєво ускладнюється через огріхи перекладу. З позиції багаторічного читання тексів аналітичної традиції ця книжка здається написаною якщо не гегелівською, то кантівською мовою.

Зважаючи на сильну нерозробленість даної теми як в українській, так і в російській науці, наукова цінність даної монографії є високою. Незважаючи на огріхи перекладу, ця книга стане в нагоді не тільки тим науковцям, які професійно займаються філософією Вітгенштайна (вони, ми сподіваємося, вже давно вивчають англомовні джерела, тому не є обмеженими у літературі), але й тим, кого не вдовольняє занадто поверхневий розгляд теми у працях Шохіна та Кімелева. Цінним у виданні є список робіт, присвячених Вітгенштайну, які вийшли з-під пера російських науковців, а також посилання на найважливіші англомовні дослідження, які можуть допомогти тим, хто лише починає досліджувати цю тему.

Рецензент: Юрій Козік